(1875–1920 рр.) український художник та іконописець, один із провідних представників сакрального мистецтва початку ХХ століття. Його творчість є важливою частиною українського модернізму, поєднуючи в собі відродження національних традицій та актуальні тенденції європейського мистецтва. М. Сосенко народився у с. Пороги на Галичині, навчався у Краківській академії мистецтв. Згодом, за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького, у Мюнхені та Парижі. Це сформувало його глибоке розуміння сучасного європейського мистецтва. Повернувшись в Україну, художник присвятив діяльність сакральному живопису, створюючи розписи храмів, ікони, а також працював як реставратор у «Церковному музеї» (нині Національний музей у Львові ім. А. Шептицького). Впродовж 1908-1914 років подорожував по Італії, Україні, а також по Єгипті та Палестині. Впродовж 1916-1918 років брав участь у Першій світовій війні у складі Австро-угорської армії. Часто хворів і останні роки життя провів у митрополичій резиденції при соборі Святого Юра у Львові, де й помер 4 лютого 1920 року. Художника поховано на Янівському цвинтарі у Львові. За заповітом його мистецька спадщина передана Національному музею у Львові, а частина творів зберігається в інших українських музеях, храмах та приватних колекціях.
До зразків сакрального мистецтва художника відносяться монументальні декоративні розписи ц. Святої Параскеви у с. Пужниках (втрачені в 1906-1907 рр), ц. Архистратига Михаїла у с. Більче-Золотому (знищені в 1912 р.), полігхромії та іконостас у ц. Архистратига Михаїла у Підберізцях, ц. Воскресіння у с. Печеніжині (знищені 1907-1908 р.), ц. Воскресіння у с. Поляни, ц. Святителя Миколая у Золочеві, ц. Успіння Богородиці у с. Славсько (знищені 2019 р.), іконостас ц. Святого Онуфрія у Львові.
Однією з найвідоміших робіт М. Сосенка є розписи церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Славському, виконані у 1910-х роках разом із учнем художника Юліаном Буцманюком. У 2019 році розписи були повністю знищені місцевими жителями на чолі із священником УГКЦ Андрієм Петришином. 12–13 травня дослідники та громадськість намагалися переконати настоятеля храму та громаду зберегти розписи, наголошуючи на їхній виключній мистецькій цінності. Обласний відділ охорони культурної спадщини видав припис про заборону робіт через статус церкви як пам’ятки архітектури. Однак громада і священник проігнорували це. Уже 15 травня інтер’єри храму були повністю знищені. Також було зруйновано декоративні плитки Івана Левинського. Замість них церкву було покрито сучасною сантехнічною плиткою і зроблено низькоякісну поліхромію. Іконостас також було демонтовано, але його вдалося врятувати. Через те, що пам’ятка є власністю громади, після реставрації Львівською філією реставраційного центру його було повернено громаді. У руйнації пам’ятки брало участь, за різними даними, орієнтовно 100-150 жителів Славська. Ніхто із учасників злочину так і не був притягнений до відповідальності.
Михайло Скоп