Один із видатних українських майстрів монументального малярства кінця XIV – початку XV століття, чия творчість пов’язана з розписами каплиці Святої Трійці в Люблінському замку. Відомості про майстра збереглися завдяки записам на стінах каплиці, які фіксують його ім’я та походження. Діяльність Андрія припала на початок періоду активного розвитку українського малярства XV-XVII ст. Розписи були виконані ним і групою малярів у 1418 році на замовлення польського короля Владислава II Ягайла. Вони поєднують елементи візантійської іконографії, тогочасного українського малярства та центральноєвропейської Готики.

(1882–1937) — видатний український художник-монументаліст, засновник течії «бойчукізму» та один із знакових діячів українського культурного відродження початку ХХ століття. Його творчість характеризується синтезом національних традицій і впливів візантійського сакрального мистецтва у сучасній монументалістиці.

Бойчук навчався у Львівській художній школі, Краківській академії мистецтв, а також у Мюнхені й Парижі, де заснував майстерню неовізантійського мистецтва. Художник працював реставратором ікон у Львівському національному музеї. Також займався дослідженням давнього сакрального мистецтва, копіюванням та створенням авторських ікон. Зокрема, «Покрову Пресвятої Богородиці». У Києві Бойчук працював над реставрацією фресок Софійського собору та Успенського собору. З 1924 року займається монументальною пропагандою, очоливши перші державні майстерні. Його монументальні роботи прикрашали офіційні установи в Харкові, Одесі та Києві. Був членом Асоціації революційного мистецтва України, яка пропагувала впровадження мистецтва в звичне життя, заперечувала натуралістичний реалізм і прагнула національної самобутності українського мистецтва. Викладав у Ленінграді. Подорож художника з учнями Німеччиною, Францією та Італією стала формальною підставою для арешту за звинуваченням у “шпигунстві”.

25 листопада 1936 року органи НКВС заарештували Михайла Бойчука, а 13 липня 1937 року в Києві разом з його учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли. 11 грудня 1937 року  було страчено Софію Налепинську-Бойчук. Більшість учнів також були вбиті або зазнали репресій. Всі фрески Бойчука було заштукатурено. Як «ідейно-шкідливі» були знищено майже всі твори художника. Окремі твори були врятовані художницею Ярославою Музикою.

М. Скоп

(1757–1825) — український живописець, відомий майстер портрета та іконопису, академік Петербурзької академії мистецтв. Народився в Миргороді у становій козацькій родині іконописця Луки Боровиковського. Першу художню освіту отримав від батька. Тридцять років жив і працював у Миргороді, де в 1774 р. отримав ранг значкового товариша. В кінці 1780-х рр. переїхав до Петербурга. З 1795 року здобув ступінь академіка, а з 1802-го — радника Академії мистецтв.

Особливість його стилю полягала в гармонійному поєднанні традицій академічного живопису із українськими мотивами, що особливо проявлялося в ранніх роботах.

Український маляр XVII століття, представник Судово-вишенської школи іконопису. Підписував свої роботи як «Ілля Бродлакович Маляръ Вишенский, Маляръ Мукачівский». Відомі твори – «Богородиця Одигітрія», «Архистратиг Михаїл», “Різдво Христове” (1672 р.), “Собор Архистратига Михаїла”, “Розп’яття” 1660 р.. Роботи майстра зберігаються в музеях Львова та Ужгорода. Однією з найвідоміших підписаних ним ікон є «Різдво Христове» (1672), яка знаходиться у селі Вільховиця на Закарпатті​.

(1885–1967) — видатний український іконописець-монументаліст, представник української сецесії, учень Модеста Сосенка. Народився в селі Сморжів на Радехівщині в родині вчителя. Навчався у Львові в гімназії і відвідував фахову школу з мистецьким нахилом при львівському Промисловому музеї. Навчався і працював під керівництвом Тадеуша Рибковського. За сприяння Модеста Сосенка і митрополита Андрея Шептицького навчався у Краківській академії мистецтв. Під патронатом митрополита художники працювали разом над розписами храмів у с. Конюхи, Славському, Рикові.

1914 року вступив до легіону Українських січових стрільців. Був головним дизайнером символіки та відзнак легіону. Згодом воював в Українській галицькій армії. Здобув ранг сотника УСС, отамана Армії УНР. Після повернення до Львова одружився. З 1923 до 1927 року навчався в Празькій академії мистецтв. В 1941 емігрував до Кракова, а згодом до Відня,.  Мюнхена. У 1950 переїхав до Канади, де виконав розписи собору Священномученика Йосафата у Едмонтоні.

Одним із ключових етапів у його творчості стали розписи в церкві Христа-Чоловіколюбця у Жовкві, виконані між 1910–1932 роками. Буцманюк створив стінопис із яскравими національними мотивами, де поєднав елементи українського сакрального мистецтва із сучасними художніми підходами. У храмі поєднано релігійні та історичні постаті, зокрема в образі Господа Саваота зображено митрополита Андрея Шептицького.

М. Скоп

Київський художник. Народився бл. 1685 р. Працював у малярні Києво-Печерської лаври з 1724 до 1744 р. при начальниках малярні Іоанні та Феоктисті, а з 1744 до 1755 р. сам очолював цю малярню. В 1744 р. упав з риштовання біля Троїцької брами і пошкодив собі но­ги. В 1755 р. Аліпій скаржиться архі­мандриту лаври на погіршення зору, що не дозволяє йому виконувати дрібної роботи. Просить звільнити його з посади начальника малярні, дозволити жити на дальніх печерах, мати при собі послушпика-маляра та служителя для посилок. 17 серпня 1755 р. архімандрит Лука дозволив Аліпію жити на дальніх печерах, але той повинен був запропонувати кан­дидата замість себе в начальники ма­лярні. В 1755 р. у заяві до лавр­ського керівництва Аліпій писав про свої роботи: «Малював спочатку цер­ковні дахи та бані, а потім церкви та іконостаси в Китаєві, Голосіївці, Пирогові, Вишеніках, Осокорках, Сорокошицях, Пакулі, Стародубщині, в двох печерах і в Болдаївці на Либеді». Є відомості, що він в 1754 р. писав ікони для церкви у фортеці св. Єлизавети. В цьому ж році виконував портрети Петра І, Катерини І, принца Оранського, королеви Собсськоі. У 1759 р. малював «страсні» ікони для Києво-Кирилівського мона­стиря. Збереглися деякі малюнки Аліпія, а саме: в кужбушку арк. 14 — зображення св. Варвари, виконане пером і туш­шю. На звороті папис: «Сей кунст Иеродиякона Алипия печєрського монастиря»; у кужбушку XX — 2 1 наарк. 39 рисунок тушшю «Мадонна з немовлям» з підписом: «Року 1760 ноября 24 числа рисовал Алиппий сам своєю рукою»; в кужбушку XX—83 — рисунок пером із зображенням сидя­чої постаті Богородиці (арк. 37) і такої ж постаті Христа (арк. 38), на малюнках підпис «Року 1754 декаб-ря І Алипий рисовал». Аліпію при­писується виконання ряду компози­цій у настінному розписі Троїцької надбрамної церкви Києво-Псчсрської лаври. Помер він п травні 1768 р. В тому ж році архієпископ синайський Кирил писав до Києво-Печер­ської лаври, що покійний мав 3000 червінців, з яких 1 2 0 0 заповів лаврі, а решту 1800, поділивши на три рів­ні частини, заповів передати до Ієрусалима, Сипаю та Афона. З лав­ри Кирилові відписали, що Аліпій не залишив ніякого майна, крім кількох ікон. Поховано Аліпія в Успенській церкві Кієво-Печерської лаври. [Мусиенко П. Забьітьій украинский художник XVIII ст.— Искусство, 1959].

П. Жолтовсьсикий Художнє життя на Україні в XVI — XVIII ст. — К.: Наук. думка, 1983. — 180 с., іл.; 25 см.

(бл. 1700-1770). парох церкви Воздвиження Чесного Хреста у Дрогобичі, професійний маляр образів для дрогобицьких храмів. Народився бл. 1700 року в Дрогобичі. Вихованець місцевої іконописної школи малярів. Його творчість стала професійним і самобутнім феноменом українського бароко. Походив із династії священиків Глібкевичів. Серед ранніх його робіт виділяється ікона з вівтаря старої церкви Св. Трійці “Стрітення” бл. 1740 р. сповнена глибокого сакрально-символічного змісту. У 1740-1750 рр. о. Глібкевич виконував стінопис у дрогобицьких церквах Воздвиження Чесного Хреста, Св.Юра, Різдва Богородиці, кий став неповторною сторінкою українського сакрального мистецтва. Збереглися численні твори, виконані о. Василем, деякі з них мають датований підпис, що дає унікальну можливість простежити еволюцію майже всієї його творчості. Він виконав ряд вівтарів та частин іконостасів як для своєї церкви (образи для вівтаря Св. Миколая, фондований братчиком Даниїлом Хомецьким. 1746-1747 рр, образи вівтаря Воздвиження Чесного Хреста, фондовані Олександром Губицьким, 1759 р., образ «Поклоніння Христу» (з портретами владики йосифа Шумлянського Марії Терези) для деісусного ряду і «Тайна Вечеря» посередині прязникового ряду головного іконостасу ( перед 1770р). так і для таких дрогобицьких церков як Св. Юра (образи для вівтарів Св. Юра, Св. Миколая, Успшня Богородиці, два феротрони – прецесійні образи). Різдва Богородиці (намісний та апостольський ряди головного іконостасу і феротрон, II половина XVIII ст). Св П’ятниці (зберігся апостольський ряд головного іконостасу початок ІІ-ої половини XVIII ст.). У 1753 році одночасно виконав два запрестольні вівтарикм з близькою євхаристичною тематикою «Христос-Виноградар» (старанням Андрея Немировського) для церкви Воздвижсння Чесного Хреста та Оплакування» (із зображенням Христа, з ран котрого проростає виноградна лоза) для церкви Св. Юра. Він графічно оформив «Поминальник Михайла Глібкевтча» (1741 р.) Зберігся унікальний образ його роботи «Розп’яття з ктиторами» на полотні з невідомої церкви та інші твори. Творчість о. Глібкевнча — це синтез місцевих та середньоєвропейських традицій, які виражали вже західні стильові впливи бароко і рококо. Водночас його іконопис є центральним, яскравим явищем у церковному мистецтві Перемишльської Єпархії XVIII ст., яке, очевидно, виражало духовно-естетичні інтенцй бойківського субетносу. Попри активну творчість, о. Глібкевич у житті був надзвичайно скромною людиною ніби втілював у своїх життєвих вчинках моральні заповіти високої християнської духовності, якій він прослужив усім своїм талантом. У його роботах бачимо також зображення дрогобичан того часу, людей, які платали за ікони. Це теж визначальний штрих тієї доби – мирське дивовижно перепиталося із сакральним. Помер о. Василь Глібкевич 1770 року, про що с запис уцерковному «Синодику».

Л. Скоп

(1892-1980) Український іконописець, живописець, мистецтвознавець, бібліофіл, історик Церкви. Народився у м. Ліську Сяніцького повіту. Воював у австро-угорській армії і навчався у Краківській академії мистецтв. Згодом навчався у Дрезденській і Мюнхенській академіях мистецтв. Разом з Ю. Мокрицьким у 1930 р. розписував фрески Святоуспенської Унівської лаври. Створив поліхромію ц. Преображення у с. Вороблячин. 1934 р. зробив фрески ц. Різдва Богородиці у с. Угнів. Досліджував українські фрески у Кракові, Люліні, Віслиці і Сандомирі. Написав праці по історії українського та польського мистецтва XIV-XV ст, а також XIX-XX ст. 1944 р. Емігрував у Німеччину, а в 1949 р. – у США. 1951-1970 р. обіймає посаду віце-президента та голови художньої секції УВАН.

Перемишський маляр XVI століття. Відомий насамперед підписною іконою «Успіння Богородиці» 1547 року із с. Смільник. Також збереглися такі його твори як «Богородиця з Похвалою» 1547 р. із с. Смільник, «Богородиця з Похвалою» 1540-1550 рр. із с. Ровень, «Спас Нерукотворний» серед. XVI ст. із с. Устиянів-Горішня, а також «Страшний Суд», який знаходиться в музеї Української культури у Свиднику, Словаччина. Віра Свєнціцька відзначила характерну художнику каліграфічність рисунку і сухуватість колористу, а також тональне висвітлення тілесних партій, що надає формам різкої чіткості. Михайло Скоп, досліджуючи ікону “Спас Нерукотворний”, виявив оригінальні композиційні та декоративні рішення, які не зустрічаються на аналогічних іконах цього періоду, а також виділив особливості пропорцій та моделювання ликів.

М. Скоп

Український маляр XVI ст. Разом із Федуском і О. Горошковичем є одним із малярів XVI ст, чиї підписні ікони збереглися. Його стиль тяжіє до Львівської і Перемишської іконописних шкіл, поєднує традиції українського іконопису та поступове наростання елементів Ренесансу. Характерним є досить оригінальна художня манера із підкресленими контрастами та декоративністю моделювання. Кольористика художника також виділяється. Зокрема, у його роботах використовується доволі активний зеленкавий санкір, не надто поширений у творах інших авторів регіону того часу. Ікони художника зберігається у НМЛ.

М. Скоп

(1745-1824). Український живописець, портретист, іконописець і монументаліст. Народився у Білій Церкві. Навчався в Київській духовній академії. Разом із митрополитом П. Володковичем в 1770 р. переїхав до Львова. Був писарем собору Святого Юра у Львові. Був учнем Юрія Радивилівського. За кошти Лева Шептицького навчався у Віденській академії мистецтв. Після повернення в 1785 р. оздобив собор Святого Юра. В знак високої оцінки твору імператор Йосеф II подарував маляру власний перстень.

Більшість сакральних творів художника знаходяться у Львові. Це, зокрема, іконостас собору Святого Юра, іконостас ц. Зішестя Святого Духа, бічні вівтарі, у також фрески на фасаді ц. Апостолів Петра і Павла, стації у монастирі бернардинів, розписи ц. Святої Параскеви у Львові, іконостас ц. Святого Онуфрія. Також маляр виконав іконостас та вівтарі для Успенського монастиря у Почаєві.

Український іконописець I половини XVIII ст. Відомий насамперед завдяки іконостасу 1738 р. із ц. Архистратига Михаїла у с. Сухий Потік, НМЛ, а також ікони із с. Риків. Також особливу увагу привартають портрети донаторів, зокрема Симка Матковського із його дружиною Євою. Згідно із В. Отковичем, “народний художник проявив скурпульозну точність у відтворенні одягу персонажів та інших деталей”. Характерним є стиль маляра, що відповідає народній течії українського малярства XVII-XVIII ст. Він виділяється своєю вільною лінійною графічністю, певним чином близькою до станкової графіки, а також м’якістю і простотою форм. Значну увагу художник приділяв написам на іконах, що є цінним джерелом знань як про історичні відомості, так і про трактування релігійних сюжетів, а також – про авторський стиль письма.

М. Скоп

(1667- до 1748) український іконописець. Православний, а згодом унійний ієромонах. Народився в Жовкві. В молоді роки переїхав у Луцьку, а згодом переселився у Білостоцький Монастир. Був ігуменом ЛУцького Хресто-Воздвиженського братства. Створив значну кількість ікон. Одним із найперших творів митця вважаються збережені ікони із Білостоцького монастиря. Також він є автором Городищенського та Локачівського іконостасів, які були збережені лише фрагментарно. Впродовж 1698-1705 рр. працював над іконостасом Скиту Манявського, НМЛ. Іншим майже повністю збереженим іконостасом художника є іконостас 1722 р. для Загорівського монастиря (відомий як Вощатинський). Останньою роботою ввжається “Розп’яття” із с. Чернчиці, НМЛ.

М. Скоп

(1844-1916) український художник, іконописець, реставратор. Народився у Перемишлі. Навчався у Краківській школі моделювання і живопису, а згодом у Віденській академії образотворчих мистецтв. 1873 р. переїхав до Львова. Ілюстрував журнал “Дзвінок”. Як реставратор співпрацював із Ставропігійським інститутом. Малював портрети. Відомий реставрацією розписів у низці костелів, зокрема у Лежайську, Кракові і Львові. Останні роки жив у притулку фундації Роберта Домса.

(1877-1967) Українська художниця, ілюстраторка, викладачка. Народилась у Бережанах. Кілька місяців відвідувала Художньо-промислову школу, де отримала першу художню освіту. Згодом навчалась у приватній художній школі С. Батовського-Качора та Р. Братковського. Закінчила Віденську академію мистецтв. З 1939 р. працювала у Львівському музеї імені Т. Шевченка. З 1940 очолювала відділ народного мистецтва Львівського етнографічного музею. Викладала графіку у Політехнічному інституті. 1955 р. розгорнула кампані на захист від закриття Львівського художнього училища. У 1976 р. стала лауреаткою Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шеченка. Померла у Львові

Анонімний український маляр I половини XVIII ст., що працював у м. Острог. Найвідоміший майстер Острозької іконописної майстерні. За П. Жолтовським, “нею керував один майстер, творчість якого накладала виразний відбиток на все, що виходило з його майстерні, і що праця його підручних мала лише допоміжне значення”. Характерними для його творчості є м’якість форм, світлі тони, округлість ликів, а також часте використання сріблення: «особливий тип кругловидих привітних облич із широко, відкритими очима, високим чолом, характерними пухкими рожевими губами, короткими, розширеними біля перенісся бровами» , а також «особливі сріблясті, різані по левкасу фони, вкриті майже однаковим в усіх випадках орнаментом із широких, плавно вигнутих, плоских пагінців аканта».

Анонімний український маляр II половини XVI ст., відомий за групою ікон із с. Вовче. Враховуючи особливості художньої манери та стилю, а також географічне походження збережених зразків, найімовірніше, належав до Самбірської школи іконопису. Храктерними рисами художника є підкреслена декоративність площин, часткова диспропорційність тіл (зокрема, збільшення голів), а також округлість ликів. В останній рисі можна припускати відображення властивих для самого маляра портретних лис.

М. Скоп

Рік народження невідомий, помер імовірно в 1636 р. На основі науково-реставраційного аналізу пам’яток галицького малярства, йому приписуємо велике число пам’яток церковного мистецтва, створених для церков Дрогобиччини та інших місцевостей. Серед його творів збереглися окремі станкові образи та іконостаси, монументальні розписи та книжкові мініатюри. Це, зокрема, іконостаси для монастирської церкви Св. Іллі в селі Монастир Лішнянський (Львівський музей історц релігії), для церкви села Липня (Національний музей у Львові), для церкви Св. Пантелеймона в місті Сколе, для церкви Св. Михаїла в селі Зубриця (НМЛ). образи намісного ряду іконостасу церкви Успіння Богородиці в Мражниці (музей «Дрогобиччина», НМЛ). образ «Св Мнколай з житієм» намісного ряду іконостасу церкви Св. Василя з Рихтич (НМЛ). образ «Покров Богородиці» з намісного ряду іконостасу церкви в селі Мсдвежа (НМЛ) , «Страшний Суд» з Раделич (НМЛ), «Христос ІІантократор» іконостасу Церкви Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі та стінопис вівтарної частини того самого храму. Він також ілюстрував рукописні книги, зокрема Євангеліє з Дрогобиччини кінця XVI ст (Наукова бібліотека Московського державного університету Ломоносова) Твори цього українського майстра відзначені типовим для галицьких малярів доби Ренесансу високим богословського мислення та пошуком вираження свого власного неповторного світобачення через церковне малярство. Тому його твори суттєво вирізняються своєю самобутністю серед європейського пост-візантійського малярства тієї доби.

Л. Скоп

(1878-1969) Український живописець, іконописець, графік. Народився в с. Завалів Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. Освіту здобув в Станіславській вищій реальній школі, Львівській художньо-промисловій школі, Краківській академії красних мистецтв. Жив і працював у Львові. Помер 15 травня 1969 р.

Окрім живописних творів, створив значну кількість ікон та іконостасів. Зокрема для ц. Вознесіння у с. Тетевчиці, ц. Апостола Андрія у Львові, ц. Успіння Богородиці у с. Крилос, ц. Великомученика Дмитрія у с. Літятин та ін.

М. Скоп

Дрогобицький іконописець, син Стефана поповича Медицького. Працював в кін. XVII – поч. XVIII ст. Творчу кар’єру почав із розпису Церкви святого Юра в Дрогобичі, зокрема композицію “Древо Єссея” кін. XVII ст., розпис Введенського приділу 1711 р. Також поновив намісні ікони ц. Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі 1694 р., створив хоругви та розписи “Муки і страти апостолів, Коронування Пресвятої Богородиці”. В 1712 р. створив іконостаси для храмів Покрову Пресвятої Богородиці у Рихвальді і Святого Якова у Поворознику. Значна кількість ікон зберігається у збірці музею “Дрогобиччина”.

М. Скоп

Дрогобіцький маляр ІІ половини XVII ст. Член братства церкви Св. Юра. Рік народження невідомий. Жив і працював у Дрогобичі. Яскравий представник українського професійного церковного мистецтва доби Маньєризму. Майстер Вишнівської школи малярства. Залишив великий мистецький спадок як станкового, так і монументального живопису, що тберігся у церквах Дрогобича, Дрогобиччини та деяких інших храмів Перемишльської єпархії. Найбільше його творів – з дрогобицької церкви Св Юра, для якої виконав іконостас Введенського приділу. (II половина 1650-х рр.), головний шестиярусний іконостас кави (1659- І669 рр) і настінні композиції «Страшний суд», «Страсті Господні», «Акафіст Пресладкому Господу нашому Ісусу Христу», «Акафіст Богородиці» (І660-1670 рр.),ймовірно, також «Муки і страти апостотів та Коронування Богородиці», образи на бішшх стінках престолу. Впродовж 1664-1669 рр. маляр, на замовлення братчиків Снмона Фецовича, Михайла Мискошічова, Ігнатія Миронова, виконав двоярусний іконостас для Предтечинського приділу дрогобицької церкви Воздвиження Чесного Хреста, а в 1672 р – ще й минументальїшй розпис для цього маленького храму в храмі. Тоді ж виконав стінопис на фараді обабіч головного порталу Воздвиженської церкви. З тієї церкви збереглися прецесійний погребальний хрест з унікальними зображенням «Лона Авраамового» та братська ціха його роботи. Виконав також іконостаси для церков сіл Почаєвичі, Ісаі. Підбуж, Меденичі, а для останнього села – «Страшний Суд». Відомі а інші його твори з церков нашого краю. Помер Стефан попович Медицький у 1689 році.

Л. Скоп

Роки життя невідомі. У 1781 р закінчив роботу над створенням головного іконостасу дрогобицької церкви Воздвнження Чесного Хреста – намалював апостольський та пророчий ряд» (фундатором малярських робіт був «славетний Сиверій Миранович»). До мистецького спадку П. Метельського належать такі роботи як образ-поминальник «Розп’яття з ктиторами» (1754 р.), напрестольний образ «Воздвнження Чесного Хреста» для церкви Воздвнження Чесного Хреста у Дрогобичі, хоругва «Богородиця Заступниця» зі Старої Солі та інші. Майстер належить до представників мистецтва українського народного наїву, мав добре відчуття кольору зі святковою настроєвістю та вмів надати образам святих монументальної величі.

Л. Скоп

Видатний волинський художник-мініатюрист I половини XVI ст. Підписувався як “Мазав (марав) Андрійчина Многогрішний”. Найвідоміші мініатюри художника походять із Холмського Євангелія. Усі відомі твори художника наразі знаходяться на території рф.

(бл. 1600-після 1666) Український іконописець. Жив у Львові. Був учнем і працював у майстерні маляра Федора Сеньковича. По смерті маляра став його спадкоємцем. У 1666 р. Обраний старшиною, “сеньйором” львівського малярського цеху. Відомий насамперед завдяки оновленню постраждалого від пожежі іконостаса ц. Успіння Богородиці авторства Ф. Сеньковича,. Також створив ікони для бічних стін храму. Ці твори в 1767 р. були перевезені в ц. Безсрібників Косми і Даміана у с. Великі Грибовичі. Крім того, є автором ікони “Богородиця Віленська” 1635 р., яка знаходилась над входом в ц. Успіння, а зараз зберігається в збірці НМЛ. Петрахнович-Мороховський був одним із майстрів іконостасу ц. Святої Параскеви у Львові, створеного до 1648 р.

Український маляр II пол. XVII ст., визначний представник риботицької школи іконопису.

(бл. 1650–1708) — видатний український іконописець, представник Жовківської школи малярства. Походив, імовірно, із містечка Білий Камінь поблизу Золочева, що підтверджується підписами на ранніх роботах як «Маляр Білокаменецький». Навчався у майстерні маляра Романа Могильницького у Кам’янці-Струмиловій (нині – місто Кам’янка-Бузька). Віра Свєнціцька виділяє два етапи творчості, у яких помітно зростання майстерності та формування стилю. Перший період припадає на 1680-ті рр., коли маляр працював над іконостасами у Волиці-Древлянській, Марошанці, Потеличі та Волі Висоцьцій. Другий – від 1690-х рр. Знаковим твором цього періоду є Жовківський іконостас із Скваряви Нової. Дослідниця припускає, що Руткович помер між 1703 і 1708 рр.

Творчість художника суттєво вплинула на розвиток українського сакрального мистецтва. Локалізація збережених творів зосереджується здебільшого у Жовківському районі Львівської області. Найбільш відомими творами маляра є іконостаси, а також окремі збережені ікони. До таких, зокрема, належать ікони із іконостасів у с. Волиця-Древлянська, Воля Висоцька, Крехів, Потелич, Стара Скварява, м. Жовква, м. Львів. Петро Скоп відзначав, що творчість Івана Рутковича, відображаючи впливи актуальних у його час європейських мистецьких тенденцій, зокрема стилю маньєризм, сприяла розвитку національної школи іконопису. Характерними рисами творчості є яскрава кольорова палітра та індивідуальний підхід до трактування іконографічних канонів, що наближало його до інших європейських майстрів кінця XVII ст.. Однією з найвизначніших робіт Рутковича є іконостас церкви Різдва Христового у Жовкві (1697–1699). Як зауважував П. Жолтовський, ця пам’ятка демонструє майстерність художника у створенні складних багатофігурних сцен та його здатність віртуозно поєднувати орнаментальні й фігуративні елементи​.

Михайло Скоп

(близько 1570–1630) — видатний український маляр XVII століття, один із представників львівської іконописної школи. Працював переважно в техніці темперного малярства, його творчості властивий синтез традиційного українського іконопису та актуальних тенденцій ренесансного мистецтва. Новаторством художника було використання олійних фарб у тілесних партіях.

Навчався у Лаврентія Пилиповича. Очолював львівский малярський цех. Один з авторів іконостасу ц. Святої Параскеви у Львові, автор іконостасу ц. Успіння Богородиці у Львові (1630 р.), який після пожежі в 1637-38 рр. відновлював його учень М. Петрахнович-Мороховський. Пізніше іконостас був перенесений до храму у Великих Грибовичах, де його частини були віднайдені та реставровані вже в XX столітті.

Особливостями стилю Сеньковича є яскрава кольорова гама, тонка графічність та виразність облич святих, а також використання елементів європейського декоративного малярства.

М. Скоп

Народився 1954 року. Український іконописець, волонтер, художник, реставратор, дослідник сакрального мистецтва. Його творчість поєднує відродження давніх традицій українського іконопису з новаторськими техніками. Відомий використанням ґонту із дрогобицьких церков для створення сучасних ікон. Засновник творчого об’єднання «Кактус». До 2013 року – викладач Львівської національної академії мистецтв. У своїй роботі художник підкреслює важливість «малювання серцем» як ключового принципу в українському іконописі. Крім того, Лев Скоп активно займається волонтерством: створює ікони, які передаються на фронт або розіграються на благодійних аукціонах на підтримку захисників України.

Автор значної кількості окремих ікон, іконостасів та розписів у храмах. Найвідомішим є іконостас і цикл ікон для храму Собору Архистратига Михаїла – Пантеону українських героїв у с. Новошичі Дрогобицького р-ну

Автор низки статей та монографій на тему українського сакрального мистецтва. Зокрема,: «Маляр ікони „Богородиця Одигітрія“ з Мражниці» (2004), «Майстер мініатюр Пересопницького євангелія — Федуско, маляр з Самбора» (2011), Датування галицьких ікон XIV-XVI століть. Нариси до методики атрибуції українського церковного малярства (2017).

М. Скоп

(1875–1920 рр.) український художник та іконописець, один із провідних представників сакрального мистецтва початку ХХ століття. Його творчість є важливою частиною українського модернізму, поєднуючи в собі відродження національних традицій та актуальні тенденції європейського мистецтва. М. Сосенко народився у с. Пороги на Галичині, навчався у Краківській академії мистецтв. Згодом, за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького, у Мюнхені та Парижі. Це сформувало його глибоке розуміння сучасного європейського мистецтва. Повернувшись в Україну, художник присвятив діяльність сакральному живопису, створюючи розписи храмів, ікони, а також працював як реставратор у «Церковному музеї» (нині Національний музей у Львові ім. А. Шептицького). Впродовж 1908-1914 років подорожував по Італії, Україні, а також по Єгипті та Палестині. Впродовж 1916-1918 років брав участь у Першій світовій війні у складі Австро-угорської армії. Часто хворів і останні роки життя провів у митрополичій резиденції при соборі Святого Юра у Львові, де й помер 4 лютого 1920 року. Художника поховано на Янівському цвинтарі у Львові. За заповітом його мистецька спадщина передана Національному музею у Львові, а частина творів зберігається в інших українських музеях, храмах та приватних колекціях.

До зразків сакрального мистецтва художника відносяться монументальні декоративні розписи ц. Святої Параскеви у с. Пужниках (втрачені в 1906-1907 рр), ц. Архистратига Михаїла у с. Більче-Золотому (знищені в 1912 р.), полігхромії та іконостас у ц. Архистратига Михаїла у Підберізцях, ц. Воскресіння у с. Печеніжині (знищені 1907-1908 р.), ц. Воскресіння у с. Поляни, ц. Святителя Миколая у Золочеві, ц. Успіння Богородиці у с. Славсько (знищені 2019 р.), іконостас ц. Святого Онуфрія у Львові.

Однією з найвідоміших робіт М. Сосенка є розписи церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Славському, виконані у 1910-х роках разом із учнем художника Юліаном Буцманюком. У 2019 році розписи були повністю знищені місцевими жителями на чолі із священником УГКЦ Андрієм Петришином. 12–13 травня дослідники та громадськість намагалися переконати настоятеля храму та громаду зберегти розписи, наголошуючи на їхній виключній мистецькій цінності. Обласний відділ охорони культурної спадщини видав припис про заборону робіт через статус церкви як пам’ятки архітектури. Однак громада і священник проігнорували це. Уже 15 травня інтер’єри храму були повністю знищені. Також було зруйновано декоративні плитки Івана Левинського. Замість них церкву було покрито сучасною сантехнічною плиткою і зроблено низькоякісну поліхромію. Іконостас також було демонтовано, але його вдалося врятувати. Через те, що пам’ятка є власністю громади, після реставрації Львівською філією реставраційного центру його було повернено громаді. У руйнації пам’ятки брало участь,  за різними даними, орієнтовно 100-150 жителів Славська. Ніхто із учасників злочину так і не був притягнений до відповідальності.

Михайло Скоп

Український маляр II половини XVI ст. Цеховий майстер, чільний представник самбірської школи іконопису. Ім’я художника вперше зафіксоване серед мешканців міста в 1568 р. До історичної літератури введене 1889 р. Є одним із трьох західноукраїнських малярів XVI ст., чиї авторські підписи дійшли до наших днів. Так збережено ікону “Благовіщення” 1579 р. на замовлення Мотрі та Іларіона Іваницьких для церкви села Іваничі. Нині ікона зберігаєься у Харківському художньому музеї. На початку 1570-х рр. маляр створив іконостас ц. Успіння Богородиці у с. Наконечне, НМЛ. Він також є автором “Страстей Христових” із ц. Воздвиження Чесного Хреста, Музей “Дрогобичина”, а також аналогічних страстей, що знаходяться у Національному музеї у Кракові, Польща. Завдяки Л. Скопу та Г. Друзюк на основі аналізу художньої манери та особливостей іконографії було виявлено і доведено те, що мініатюри Пересопницького Євангелія були створені Федуском.

М. Скоп

Маляр, що жив та працював у Дрогобичі в середині XVI ст Роки народження та смерті невідомі Знаний із згадки в архівних документах у зв’язку з тим, що віддав свого сина у кравецький цех міста Дрогобича. На нашу думку, до його творчого спадку належать такі твори: «Страшний Суд» з церкви Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі. «Святі Пягка і Варвара» з церкви Св. Параскевиу Дрогобичі, «Богородиця Оранта» з Жидачева, «Св Миколай з житієм» з Підбужа, «Св Миколай з житієм» з Нового Яру. «Зачаття Анни та Благовіщення» з Любіня та ін. Ці твори відзначаються самобутністю і є кращим зразком яскравою українського церковного малярства доби Ренесансу на землях відзначаються  Перемишльської єпархії.

Л. Скоп

(1902-1990) Український художник, іконописець, графік. Народився в Києві. Освіту здобув в Українській студії пластичного мистецтва в Празі, Академії образотворчих мистецтв у Варшаві. Після подорожі Італією і Францією працював викладачем. Член мистецького гуртка “Спокій”. Після війни жив у Німеччині. Згодом переїхав у США, де став почесним членом Об’єднання митців-українців в Америці. Помер в українському поселенні поблизу Нью-Йорка.