СІконостас церкви Архістратига Михаїла села Старої Скваряви Львівської області – одна з кращих пам’яток перемишльської школи іконопису. За М. Драганом, який першим написав про цю пам’ятку, «Іконостас у Скваряві Старій є конгломератом ікон різних часів і авторів, зібраних із різних церков. Найдавніша частина із XVI ст. – ряд апостолів з «празничками» і «Пантократором» (дві пари апостолів та Розп’яття XVI ст. зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва)». Віра Свєнціцька  теж приїздила в Стару Скваряву, також зазначає, що іконостас складається з ікон XVI та XVII століть. У цих двох дослідженнях  провідних мистецтвознавців було вірно визначено час створення іконостаса. Ці згадки зацікавили реставраторку Галину Скоп, на той час була завідувачкою відділу реставрації Львівського музею історії релігії. Поїздку у село було здійснено 1993 року. У той час з Львівського музею історії релігії  забирали деякі предмети церковного культу, які сюди потрапили за часів радянської влади, після закриття церкви в селі. Парафіянин, який приїздив до музею, погодився показати їй іконостас. Тільки 1995 року з ініціативи Галини Скоп іконостас із села Старої Скваряви було передано на реставрацію у Львівський музей історії релігії, де під її керівництвом над ним працювали реставратори музею та студенти кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв.

Під час реставраційних робіт проводилась науково-дослідна робота. До науково-мистецтвознавчих досліджень реставраторів долучились і архітектори – Василь Слободян, який у 2008 році, обстежуючи церкву, на брусі північної стіни нави знайшов дату побудови храму – 1508 рік, написану чорною фарбою уставом XVI століття. Після відкриття цієї дати стало очевидним, що потрібно продовжувати дослідження на предмет того, чи походять ікони середини XVI століття з цього храму. На думку В. Слободяна, церква стояла в Глинську на старому цвинтарищі, а після того, як у Глинську були збудовані долішня і горішня церкви, ця церква стояла пусткою до початку XVIII ст., а в 1715 р. її було перенесено. Церква реставрувалась під керівництвом І. Буханського, за проектом С. Піньковського та А. Гайдучика. Реставрація іконостасу XVI-XVIII ст. розпочалась у травні 1995 р. згідно рішенням науково-реставраційної ради 27 грудня 1995

Керівник реставрації – Галина Друзюк.

Реставратори:

Петро Скоп – «Апостоли Павло та Матвій» (117,0 х 53,5 х 2,3 см), «Архистратиг Михаїл», «Богородиця Одигітрію», «Неопалима купина», «Іван та сотник Лонгин».

Ігор Поліщук – «Апостоли Іван та Петро» (115,8 х 53,8 х 2,3 см).

Ліда Виногородська-Григель – «Апостоли Лука та Симон» (120,0 х 56,0 х 2,3 см).

Галина Друзюк – «Архангел Михаїл та Іван Хреститель», «Богородиця та архангел Гавриїл», «Спас у Силах», «Апостоли Андрій та Марко».

Микола Панфілов – «Св. Миколай Мирлікійський».

Ігор Замойський – «Христос Пантократор», «Передача ключів апостолу Петрові».

Ігор Поліщук – «Собор Архистратига Михаїла».

Софія Гордіці – «Розп’яття».

Марта Подольчак – «Три Марії».

Всі ікони XVI ст. в середині XX століття були поновлені селянами. Оскільки ікони були куплені в іншому селі, з більшої за розмірами церкви, то на східну стіну скварявської церкви вони не вміщалися під паруси та по ширині, тож кілька дощок ікон було обпиляно. Через це частково постраждали голови апостолів. Весь іконостас було покрито неякісним лаком, який суттєво потемнів. Там, де були осипи темперного фарбового шару та левкасу, втрати замалювали олійною фарбою. Було помітне відшарування фарбового шару та левкасу від основи ікони.

Першою реставраційною операцією було укріплення фарбового шару та левкасу. Проблематичним було те, що два шари лаку: авторський та досить товстий часу поновлення – не давали проникати клеєві на водяній основі до фарбового шару та левкасу. Для укріплення використовували клей осетровий 3%-ної концентрації з антисептиком катаміном АВ – 0,05%. На поверхню здуття капали невелику кількість ацетону, який приводив до набухання лаку часу поновлення. Поверхню заклеювали мікалентним папером – для страхування. Після цього в пустоти поволі вводили шприцом етиловий спирт та з інтервалом 3-5 хвилин клей. Укладали поверхню не відразу, а через 10-15 хв. Такий інтервал потрібен був для того, щоб левкас поволі насичувався клеєм. Укладали здуття спочатку вологим ватним тампоном, забираючи залишки клею, який виходив з пустот, після чого поверхню пропрасовували шпателем та маленькою холодною праскою. Теплою праскою – 20-30°С – остаточно завершували укладання здуття.

Після апробації кількох органічних розчинників для зняття лаку часу поновлення найкращим виявився розчинник із групи кетонів – ацетон. При нанесенні його на поверхню лаку, лак набирався розчинника і відділявся від авторського лаку у вигляді плівки. Такі органічні розчинники, як диматилформамід, диметилсульфоксид, диметилацетамід покривний лак перетворювали в «кашку». Вони його частково розчиняли і це могло бути загрозою для авторського живопису, особливо для його світлих кольорів. Розчинений лак міг ввійти в кракелюри і спотворити авторський живопис. Однією з переваг ацетону було те, що він швидко вивітрювався і не розчиняв покривний лак часу поновлення. Авторський лак потоншували напіввологим тампоном з ДМФ і ДМС. Розкриття виконували за допомогою мікроскопа МБС-10 та стоматологічних інструментів – стоматологічного зонда та очного скальпеля, м’яких пензликів (номер 1, 2, 3).

Після розкриття з-під лаків на поверхню ікони було нанесено шар 2%-ного осетрового клею, концентрації з антисептиком катаміном АВ – 0,05%, який утворив проміжний, захисний шар між авторським жкивописом та лаком. Такий проміжний шар було виявлено при мікрохімічних аналізах на іконах цього іконостаса, які виконали Валентина Терпило, провідний інженер НТЛ «Конрес» (м. Київ) та Марія Цейтліна (БРМІ, м. Мінськ). Ікони після реставрації було покрито дамарним лаком фірми «Лефранс і Бурже (1991)».

Великою реставраційною роботою стала реконструкція царських врат та їх одвірків (196,0 х 84,5 см), виготовлених із багатьох склеєних між собою дерев’яних частин, що розійшлись. Потрібно було всі деталі поставити на місця і склеїти та виготовити втрачені фрагменти.

Низку реставраційних операцій також виконано на півкруглому наверші коробки царських врат, із зображенням благословляючого Ісуса Христа та серафимами. Ікона перебувала під шаром лаку часу поновлення та частково була перемальована. Композиція намальована на домотканому полотні, наклеєному на невеликі, різної ширини (4-5 см) дощечки, викладені у формі піварки, частина дощечок була втрачена, а решта – деформувалась. У результаті реставрації полотнище із живописом було наклеєно на нову основу, знято лак часу поновлення та замалювання – реставрувала Марія Римар. Втрачену різьбу на порталі коробки та царських вратах доповнив відповідно до авторської різьби та реставрував Юрій Вороняк. Одвірки царських врат із отцями церкви реставрували Марія Римар, Ралука Бівол та Ольга Гарбуз-Ширяєва.

Дияконські двері із зображенням архістратига Михаїла (художник Іван Руткович, 1677 р., дошка, темпера, посріблення, 187,5 х 66,0 см) також потребували реставрації. Вони складаються з двох склеєних між собою дощок, скріплених двома врізними паралельними шпугами, які всохлися і не тримали основи. Ліва і права частини розійшлися ще й тому, що були взяті з різних частин деревини. Ліва дошка лишилася рівною, а права деформувалась, вона вигнулась на 5 см, і утворився діагональний перекіс.

Намісний ряд із цокольним та різьбленим поліхромованим обрамленням, яке було двічі перемальоване олійною та «срібною» – алюмінієвою фарбою.

В результаті порушення волого-теплового режиму багато дощок ікон іконостаса деформувались. Деформації бувають різними. Переважно дошка набирає опуклої форми в бік живопису. Найбільше деформації спостерігається у нижній частині ікони. Пабула викривлення може бути незначною – 4-5 мм, а може бути і більшою – 1,5-3,0 см. Практично всі ці деформації можна виправити.

Для цього ми використовуємо рецептуру мюнхенського реставратора Карла Валтерсона, змінивши методику виправлення деформації. Вона полягає в довготривалому розм’якшенні дошки та виправленні її за допомогою тягаря, а пізніше струбцин, і фіксуванні вирівняної деревини відповідним розчинником – відбіленим шелаком, розведеним на етиловому спирті. Після цього дошки скріплюють новими врізними шпугами на місцях старих.

Концентрація шелаку в спирті на початку насичення ним деревини становила 3-5%, а потім збільшувалась до 10-15%, і насичували дошку стільки, скільки вона потребує до утворення плівки на її поверхні. Після певного часу лакову плівку можна частково потоншити Ікона «Іван Хреститель та архангел Михаїл» із сценами «Сходження Ісуса Христа до пекла» та «Вознесіння» мала деформацію однієї з дощок по діагоналі 2,5-3,0 см, тому що склейка цих двох дощок, на яких намальована ікона, розійшлась. Це було зумовлено не тільки зміною волого-теплового режиму, а й тим, що при монтуванні ікон XVI ст. на східну стіну в новій церкві селяни зістругали шпуги врівень дошки ікони, тому вони перестали утримувати дошку від деформації. Така деформація була викликана ще й тим, що люди викинули тябло, в якому кріпились ікони XVI ст., і просто їх прибили до східної стіни.

Дошки ікони «Іван Хреститель та архангел Михаїл» з лицевого боку були двічі заклеєні 3%-ним осетровим клеєм з антисептиком катаміном АВ – 0,05%. А поверх паперової заклейки було наклеєно ще шар марлі. Після цього старі шпуги були вибиті, дошки ікони роз’єднані, і кожну з них вирівнювали окремо. Нові шпуги та дубові конструкції для намісного й цокольного рядів, за проектом Петра Скопа, були виготовлені Андрієм Дацком та Ігорем Чернодаровим.

Ікони «Розп’яття», предстоячі «Три Марії», «Іван та сотник Лонгин» були сильно перемальовані у XX ст., тому за допомогою нейтральних розчинників запис було знято до авторського шару живопису. Завершення всіх тонувань іконостаса виконував Петро Скоп. Реставрацію завершено 2010 р. 

Джерело – Скоп-Друзюк Г., Скоп П. Іконостас XVI-XVIII cтоліття із села Старої Скваряви : альбом. Львів: Логос, 2009

Попри те, що іконостас має виключну мистецьку вартість, його так і не було внесено до списку пам’яток. З ініціативи адміністрації музею без залучення реставраторів у 2015 році його було перевезено у церкву Архистрата Михаїла. Через неможливість належно дотримувати температурно-вологісний режим на іконах XVI почали з’являтсь вздуття.

Тому станом на 2024 р. іконостас XVI ст. так і не був знову об’єднаним і знаходиться в різних місцях. Так ікони із колекції ЛМІР знаходяться у с. Стара Скварява. Натомість у колекції Національного музею у Львові ім. А. Шептицького знаходяться ікони середини XVI ст. «Апостол Пилип і апостол Яків» із євангельськими сценами «Переполовіння», «Різдво Богородиці», «Апостол Варфоломій та апостол Хома» із євангельськими сценами «Успіння Богородиці» і «Зцілення сліпого», а також «Розп’яття Ісуса Христа».

Пізніші домалювання

В ході реставрації ікони «Собор Архистратига Михаїла» під керівництвом Галини Скоп-Друзюк студеном Ігорем Поліщуком, в 1995-2000 рр. було демонтовано дві бокові вставки XIX ст, які в цей період були доклеєні до ікони для адаптації до нових інтер’єрних потреб – вміщення у різьблений вівтар II пол. XVIII ст. Про те, що вставки є пізнішими свідчили особливості деревини і фарбового шару (виявлено лише шар XIX ст.), те, що по краях оригінальної ікони фарбового шару не було. Натомість були сліди окремих авторських мазків. Також – наявність ікон із аналогічною композицією Івана Рутковича та його сучасників. Видалення вставок задля повернення в первісний вигляд було схвалено низкою українських мистецтвознавців і реставраторів, серед яких Борис Возницький, Василь і Мирослав Отковичі, а також академік Андрій Чебикін. 

Проте після завершення реставрації і передачі іконостасу у Стару Скваряву в 2018 р. реставраторка ЛМІР М. Боньковська вирішила знову помістити ікону у пізніший вівтар XVIII ст. і для цього до оригінальної ікони XVII ст. було доклеєно нові бокові частини. Внаслідок «реконструкції» вставок XIX ст. було зроблено імітацію живопису Івана Рутковича, якого до цього реально не існувало. Наслідування наївного живопису XIX ст. призвело до того, що, до прикладу, рука ангела праворуч від Михаїла, була продовжена і стала належати сусідньому ангелу. Внаслідок монтажу ікони у новіший вівтар, частина оригінальної ікони була прихована – так під рамою опинились ноги Михаїла. Такі дії суперечить нормам реставрації, які забороняють подібні зміни в оригінальних творах мистецтва і були зроблені всупереч рішенням науково-реставраційних рад, а узгодджені локальною радою ЛМІР, на яку не було запрошено ні учасників попередніх рад, ні керівника Г. Друзюк та виконавця І. Поліщук.

М. Скоп