Найдавніша інформація про церкву в Радружі походить з першої половини XVI століття; ймовірно, тодішня церква була зруйнована під час татарських набігів.
Збережений у селі Радруж церковний комплекс є найстаршим на Любачівщині. Доволі простора територія в центрі села оточена муром під ґонтовим дашком. Потрапити всередину можна крізь кам’яну браму. В центрі бачимо старовинну дерев’яну церкву св. Параскеви, збудовану близько 1583 року, зліва — високу дзвіницю XVII ст. З правого боку, біля другої брами, до огорожі примикає мурований будиночок, т.зв. «дім дяка» другої половини XIX століття. Коло церкви збереглося декілька надмогильних хрестів і декілька архаїчних надгробних плит.
Центральна нава церкви покрита шатровим верхом з одним заломом, бабинець і святилище — двосхилим дахом. Широке опасання спирається на галерею, що оточує всю церкву по периметру, включно із входом. Уся церква обшита ґонтом. Раніше гребені даху накривали спеціальними керамічними посудинами, що мали оберігати дах від води, а також мали декоративну функцію. Декілька таких посудин з церкви в Радружі з фігурними зображеннями святих зберігаються у Національному музеї у Львові.
Таке ж ґонтове покриття бачимо і на дзвіниці, особливо вражає хвилястий вигин опасання дзвіниці.
Внутрішні розписи стін виконано 1648 року, про що свідчить напис на мальованому хресті. Оскільки церква отримала статус музею, її убранство збережене майже в цілості; нещодавно відбулася реставрація іконостасу.
Зараз церква є філією Музею кресів у Любачеві. 21 червня 2013 року внесена до реєстру світової спадщини ЮНЕСКО як один з об’єктів групи «Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі і України».

Джерела:

Драґан М. Українські деревляні церкви. Генеза і розвій форм. Харків : Видавець Савчук О. О., 2014. 273 с. (с. 22, 31-33, 37, 57, 75),

Zieliński K. Leksykon drewnianej architektury sakralnej województwa podkarpackiego. Carpathia. 2015. 408 S. (с. 223—225)

О. Свідзинська