Згідно з книгою Дій Апостолів (Дії 6:1), спільнота християн швидко зростала, і в ній існував звичай піклуватися про вдів, сиріт та нужденних. Проте елліністи, огречені євреї, нарікали на юдеїв, що ті недостатньо допомагають їхнім вдовам. Апостоли вирішили цю проблему, призначивши сімох чоловіків доброї слави як дияконів. Вони стали покликаними справедливо розподіляти матеріальну допомогу, піклуватися про служіння біля столів і звільнити апостолів для молитви та проповіді. Серед цих обраних був еллініст Стефан (гр. “вінок”). Стефан, відзначаючись великою вірою та силою, не тільки допомагав громаді, а й проповідував та здійснював чудеса. Деякі представники синагог намагалися дискутувати з ним, однак не могли встояти перед його мудрістю та Духом, яким він промовляв. Тому про Стефана почали поширювати наклепи, ніби він говорив зневажливо про Мойсея і Бога. Виступили фальшиві свідки, які підтвердили це звинувачення, і його привели до суду Синедріону (Дії 7:2–53). Свідки стверджували, що Стефан говорив про руйнування Храму і про зміну звичаїв, переданих Мойсеєм. У відповідь Стефан переповів юдейську історію від виходу Авраама з Месопотамії через історії Йосифа, Мойсея, Соломона і Єрусалимського Храму, наголошуючи на тому, що “Всевишній не в рукотворних храмах живе”. Він звинуватив суддів у вбивстві Того, про Чий прихід пророкували. У своєму фінальному видінні Стефан промовив: “Ось я бачу відчинене небо і Сина Людського, що стоїть по Божій правиці!” (Дії 7:56). Ті, хто слухали, сприйняли це як богохульство, закрили вуха, підняли крик і вивели його за місто, де почали бити камінням. Свідки поклали свої плащі біля ніг юнака на ім’я Савло (майбутнього апостола Павла). Під час побиття Стефан молився і, падаючи на коліна, вигукнув: “Не залічи їм, Господи, цього гріха!” Після цих слів він упокоївся. Савло у той час схвалював страту першого мученика, і того ж дня почалося велике переслідування християнської громади Єрусалиму, що змусило її членів, окрім апостолів, покинути місто.

Іконографія
В українському іконописі Стефан найчастіше зображується в абсиді храму, а в іконостасі — на дияконських дверях (або на одвірках), на протилежному боці від святого Лаврентія. У XVIII–XIX століттях поширюються ікони зі сценою його страти, а з кінця XIX століття поширюються феротрони (процесійні ікони) з образом Стефана. Іконографічно Стефан представлений як молодий безбородий чоловік у далматику, зазвичай білого або червоного кольору, з орарем, що звисає з лівого плеча. У правій руці він часто тримає кадило або кацею (кадило з ручкою без ланцюжка), іноді — дарохранительницю у формі макету храму як символ його дияконського служіння. В іншій руці святий тримає Біблію або символи мучеництва: пальмову гілку і/або хрест. Характерним атрибутом є камені, які можуть бути зображені під ногами святого, в його руках або складені на Біблії.

Михайло Скоп