Марія Магдалина походила з містечка Магдала, розташованого неподалік від Капернаума. Згідно з Євангеліями, саме з неї Ісус Христос вигнав сім бісів (Лк. 8:2; Мк. 16:9), після чого вона стала Його ученицею. Вона була свідком Розп’яття (Мт. 27:56) і належала до жінок, які готували тіло Христа для поховання (Мт. 27:61). Їй, як одній із жінок-мироносиць, ангел сповістив про Воскресіння (Мт. 28:1; Мк. 16:1-8). За євангельським текстом, саме Марія першою зустріла воскреслого Христа, хоча спершу сприйняла Його за садівника. Впізнавши Його, вона намагалася доторкнутися до Нього, але Христос заборонив це і доручив їй сповістити апостолів про Його Воскресіння (Ів. 20:11-18).

Згідно з традицією, після Воскресіння Христового Марія Магдалина разом із Пресвятою Богородицею та апостолом Іваном Богословом вирушила до Ефесу, де сприяла створенню Євангелія від Івана. Подальша її доля пов’язана з Римом, про що може свідчити згадка в посланні апостола Павла до Римлян (Рим. 16:6). Існує версія, що вона завершила своє життя в Ефесі.

У західній традиції Марія Магдалина ототожнюється з кількома євангельськими персонажами:

Марією, сестрою Марти і Лазаря, яка помазала ноги Ісуса миром (Ів. 12:1-8);

Жінкою, що намастила голову Христа миром у домі Симона прокаженого (Мт. 26:6-7; Мк. 14:3-9);

Грішницею, яка омила ноги Христа миром у домі Симона Фарисея (Лк. 7:37-38).

Ці паралелі стали підґрунтям для уявлення, що Марія Магдалина була блудницею, яка розкаялася й стала ученицею Христа. Така інтерпретація була популяризована, зокрема, у “Золотій легенді” Якова Ворагінського (1260 р.). Відповідно до цієї версії, вона провела решту життя в пустелі, де її навідував святий Максимін. Елементи цього переказу, ймовірно, запозичені з житія Марії Єгипетської.

Іконографія

В українському іконописі Марія Магдалина зазвичай зображається у сценах Розп’яття, підтримуючи Богородицю, або біля Гробу Господнього разом із жінками-мироносицями. У сценах її зустрічі з воскреслим Христом вона має характерну зовнішність: довге хвилясте волосся, яке іноді виглядає з-під мафорію або зовсім відсутній головний убір. Її незаміжній стан або символічне минуле втілюється саме через волосся. Її атрибутами є пляшечка з миром, а в пізніших зображеннях додаються хрест і череп.

Окремі образи Марії Магдалини в українському мистецтві з’являються з XVIII століття, а в народному малярстві набирають популярності у XIX столітті. У цих зображеннях її подають як пустельницю, із типовими атрибутами покаяння. Запозичена із західноєвропейського мистецтва манера напівоголених зображень трапляється дуже рідко.

Михайло Скоп

Ікони “Жінки-мироносиці”
Ікони “Жінки-мироносиці біля Гробу Господнього”