Святий Лонгин був римським воїном, який, згідно з переданням, пронизав списом розіп’ятого Ісуса (Ів. 19:34) і асоціюється із сотником, що проголосив Ісуса праведником (Лк. 23:47, Мт. 27:54) або Сином Божим (Мк. 15:39). Ім’я цього сотника невідоме, але його називають «Лонгин» від латинського longus (довгий, високий) або грецького слова, що означає спис. Іноді додається ім’я Гай Кассій. В Чотирьох Євангеліях ім’я «Лонгин» не згадується, однак його знаходимо в апокрифічному Євангелії від Никодима. За однією з версій житія, він страждав катарактою, але, коли кров Ісуса бризнула йому на очі, Лонгин зцілився, увірував і прийняв хрещення від апостолів.

Лонгина також іноді відносять до охоронців Гробу Господнього, які стали свідками Воскресіння. Після цих подій він повернувся до рідної Каппадокії. Згідно з переказами, Лонгин прожив там багато років, навертаючи багатьох до християнства. Однак через відмову поклонятися язичницьким ідолам, його засудив на смерть місцевий сліпий правитель. Чекаючи на страту, Лонгин передрік, що правитель прозріє після його смерті. Після страти святого правитель дійсно прозрів і увірував. За іншою легендою, після повернення до Каппадокії, Пилат послав солдатів, щоб убити Лонгина через настанову первосвященників. Лонгин разом зі своїми сподвижниками прийняв їх як гостей і навіть зізнався у своїй вірі, закликаючи солдатів виконати свій обов’язок. Солдати пропонували йому втекти, але Лонгин та його товариші вирішили прийняти мученицьку смерть. Їх обезголовили, голови відправили до Пилата, який наказав викинути їх. Згодом сліпа жінка, знайшовши святі голови, зцілилася і повернула їх на батьківщину святого.

Іконопис
В українському іконописі окремі ікони Лонгина майже не трапляються, однак він зображений у сценах Розп’яття. Найчастіше він стоїть біля Івана Богослова зо списом у руках або пробиває ребра Ісуса. Іноді Лонгин стоїть збоку, тоді як тіло Ісуса пробиває інший воїн. Святий зображується бородатим, часто сивим, в обладунках римської старшини відповідно до епохи створення ікони. Він тримає спис, іноді – щит і шаблю. Із приходом історизму у XIX ст. Лонгина стали зображати як римського центуріона.

Михайло Скоп