Євангеліст Іван Богослов
Йоханан (івр. “Бог щедрий у благодаті”) був сином Заведея та Соломії, яка, згідно з переказами, була дочкою святого Йосипа Обручника. Він був молодшим братом апостола Якова і займався рибальством разом із ним. Після проповіді на Генизаретському озері Йоханан був обраний учнем Христовим і пішов за Ним разом із братом, залишивши свого батька в човні (Мт. 4:21; Мк. 1:19). Згідно з євангелістом Марком, за полум’яний характер Ісус прозвав братів “Воанергес” (арам. “сини грому”) (Мк. 3:17). Зокрема, вони прагнули покарати самарянське село, бажаючи викликати з неба вогонь (Лк. 9:54), а також просили Христа, щоб вони в Царстві Небесному сіли праворуч і ліворуч від Нього. Іван, Яків та Петро були найближчими учнями Ісуса. Вони стали свідками важливих подій, таких як воскресіння дочки Яіра, Преображення, а також перебували в Гетсиманському Саду під час молитви Христа. На хресті Ісус доручив 16-річному Івану піклуватися про свою Матір. Іван вважається автором п’яти книг Нового Заповіту: Євангелія від Івана, 1, 2, 3 послань Івана та Откровення Івана Богослова.
Згідно з переказами, після Успіння Богородиці Іван вирушив у Малу Азію разом із учнем Прохором. В Ефесі він проповідував язичникам, вчиняючи великі чудеса. Під час переслідувань християн імператором Нероном апостола відправили на суд до Риму, де його засудили до страти через отруєння. Проте, випивши чашу з отрутою, він вижив. Також його намагалися зварити в киплячій олії, але він залишився живим. Після цього апостола вигнали на острів Патмос, де він продовжував проповідувати, навертаючи багатьох острівчан, виганяв нечистих духів і лікував хворих.
Разом із Прохором Іван усамітнився на пустельну гору, де в молитві постив три дні. Печера, де вони жили, затрусилася і вдарив грім. Прохор злякався і впав на землю, але Іван підняв його і наказав записувати слова, які він скаже. Прохор записував два дні і шість годин. Після повернення до селища Іван знову пішов на молитву без води і їжі. Там до нього звернувся голос, що наказав постити ще десять днів. Апостол був у великому жаху, оскільки бачив могутні сили та ангела Божого, що тлумачив йому все побачене. Тоді Іван покликав Прохора і наказав писати Откровення. Після довгого вигнання на Патмосі євангелист повернувся до Ефесу. Між 85 і 95 роками н. е. він написав Євангеліє від Івана, у якому закликав християн любити Господа і одне одного, виконуючи таким чином закон Христа. За це його прозвали Апостолом Любови. Іван помер останнім серед дванадцяти апостолів, проживши до 100 року н. е., і був, імовірно, єдиним, хто помер своєю смертю.
Іконографія
В українському іконописі Євангелист Іван найчастіше зображається в апостольському ряді на іконостасі, у сцені Страшного Суду, на Царських Дверях та на парусах храму. Його символ як євангелиста – орел, що відповідає одному із обличь із тетраморфів із видіння пророка Єзекиїла. Орел символізує висоту богословської думки, яку Іван виклав у своєму Євангелії. Зрідка на його іконах можна бачити не орла, а ангела, що традиційно відноситься до Матвія. Апостол Іван найчастіше зображається у зелено-червоному або біло-синьому вбранні. Він може бути старим і з довгою бородою, або юним і безбородим. Зокрема, таким він є на сцені Розп’яття. Атрибутами такоє є Євангеліє, перо, стилос і чаша зі змією як символ отрути. Цікавим є те, що на відмінно від ікон інших євангелістів, Іван зазвичай зображений у момент написання Об’явлення, а не Євангелія. Про це свідчить гірський пейзаж із печерою, а також динамічна поза із піднятою рукою, якою євангеліст показує Прохору на небо.
Михайло Скоп
