Євангеліст Лука пише, що в священника Захарії та Єлизавети не було дітей (Лк. 1:6). Коли священник кадив у Храмі, йому явився Гавриїл і сказав, що його дружина породить сина і його слід назвати Іваном. Він наверне багатьох до Господа і буде йти в дусі і силі пророка Іллі. Захарія спитав, як це може бути, бо вони уже старі. Архангел покарав Захарію за маловір’я – той не міг говорити аж до дня, коли в нього вродиться дитя. Єлизавета завагітніла і, врешті, народила. Восьмого дня, коли прийшов час обрізати і назвати хлопчика, Захарія написав на табличці ім’я “Іван”. Тоді він знов заговорив. Лука не описує як Івана врятували під час побиття немовлят, натомість, про це говориться в апокрифічному протоєвангелії Якова – Єлизавета взяла дитину і втекла в гори, проте не могла сховатись. Тоді попросила в гори і та відкрилася, заховавши матір з чадом. А його батька, священника Захарію вояки Ірода вбили у Храмі біля жертівника. Це підтверджується словами Ісуса в Євангелії від Матвія (Мт. 23.35): “…Захарія, Варахіїного сина, що ви замордували його між храмом і жертівником!” Хлопчик ріс у пустелі аж до свого об’явлення Ізраєлеві. Лука повідає що Іван ріс у пустелі. Там він їв польовий мед та сарану і ходив у верблюжій шкірі, оперезаній шкіряним ременем.

Коли Івану було 27-30 років, він став проповідувати на берегах Йордану, щоби підготувати народ до приходу Месії. Він цитував Ісаю: “В пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!” Іван закликав каятись і відкинути гріхи, “Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: і кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене.” Люди думали, що він і є Месія, проте він відповідав, що “Йому розв’язати ремінця від Його взуття я негідний”.

Коли Іван похрестив Ісуса, то побачив Святого Духа, що сходив з неба у вигляді голуба. І почув слова Господні: “Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав!” На наступний день Предтеча назвав Ісуса Агнцем Божим. Тоді до Ісуса пішли двоє учнів Івана – Андрій та Петро.

Іван суворо викривав пороки як простих так і владних людей, зокрема царя Ірода Антипу, що покинув законну дружину і жив із дочкою свого брата – Іродіадою. За це пророка кинули до в’язниці. (Мр. 1:14). Антипа охоче говорив з Іваном і не бажав його смерті, бо поважав і боявся його авторитету. Та у день свого народження цар влаштував пишний бенкет. На ньому Соломея, дочка Іродіади, своїм танцем так догодила Іроду, що той поклявся дати їй будь-що аж до половини свого царства. За намовою матері, танцівниця попросила голову Івана на срібній тарелі. Цар засмутився, але виконав клятву. Івана стратили і його голову Соломея подарувала своїй матері.

Святий вважається останнім старозавітнім пророком і першим мучеником Христовим. Ісус казав про нього: «Серед народжених жонами не поставав більший від Івана Хрестителя».

Найчастіше зображається в Молільному чині навпроти Богородиці найближче до Ісуса. Іноді зустрічається в пророчому ряді.

Святий зображається бородатим і зі скуйовдженим волоссям. Найчастіше одягнегний у блакитну волорсяницю та темно-зелений гіматій. Галина Друзюк стверджує, що це поєднання символізує блакить Йордану та прибережну зелень. Натомість, коли гіматій вохристий – це означає пустелю. У руках може тримати тростину із хрестом перемотаним стрічкою із текстом, розгорнений сувій, срібну таріль (іноді із головою Івана) або євхаристійну чашу (із агнцем або маленьким Ісусом). Також його атрибутами є агнець, ракушка для хрещення. Біля його ніг зустрічається сокира, врубана в пень як ілюстрація до цитати (Мт. 3, 16): “Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена…”. Деякі дослідники вважають це ще й символом страти Івана, хоч на сценах “Усікновення” його страчують мечем.

Починаючи з 13ст поширюється іконографія “Ангел пустелі”, де святий зображається із крилами. Це ілюстрація слів пророка Малахії (3.1): “Ось Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу…”. Така іконографія найбільш поширена з 2 пол 17 до 18 ст. Слід згадати і про ікони, де ще маленький Іван намальований разом з молодшим двоюродним братом – Ісусом. Їх можна бачити як на окремих іконах, так і разом з Марією, Йосипом та ін. родичами у “Святому Сімействі”. Ця іконографія поширена в Західній традиції, звідки й прийшла в український іконопис. У XIX ст такі образи набрали популярності у нашому народному малярстві.

Михайло Скоп