Покров Пресвятої Богородиці
Іконографія відображає легенду про чудесний порятунок жителів Константинополя під час облоги міста, за різними версіями, військом русів на чолі з князем Аскольдом або, більш ймовірно, сарацинами у X ст. Згідно переказів, зокрема «Житій святих» Д. Туптала, 1 жовтня у Влахернській церкві під час недільної літургії святий Андрій Юродивий першим побачив Богородицю, оточену небесним світлом, ангелами і сонмом святих. Пречиста слізно молилася за вірних, а тоді зняла із себе омофор і розпростерла його над усіма молільниками.
З XVII ст. в українському сакральному мистецтві починають з’являтись зображення, що походять від західноєвропейської іконографії «Божої Матері Милосердної» або «Матері Милосердя» (іт. Madonna della Misericordia). Саме цей тип є найбільш поширеним з XVIII ст. і в наш час найчастіше асоціюється з Покровою. Серед історичних витоків культу та формування іконографічного типу можна відзначити кілька версій. Згідно з першою, Пречиста явилась святому Петру Наласку, Раймонду Пеньяфорту і королю Арагону Хайме І, закликавши врятувати християн, яких змушують зректися Христа. Як наслідок, було засновано Мерседіанський орден, покровителькою якого стала «Божа Матір Милосердя». Згідно іншої, іконографія походить від слів цистеріанського теолога і письменника Цезаріуса фон Гейстербаха, який у діалозі Miraculorum (бл. 1220-1230 рр.) описав видіння цистеріанського ченця, який був перенесений на небо, де побачив ченців, захованих під складками широкого плаща Богородиці. Згідно ще однієї версії, цей іконографічний тип походить саме від легенди про чудо у Влахернах. Найбільш типовими рисами цієї іконографії є зображення Пречистої з опущеними розведеними руками, покриваючої мафорієм групу людей, чиї фігури зазвичай у кілька разів менші за Божу Матір. На ранніх зразках зображались переважно ченці, а згодом – миряни, часто з портретними рисами, а також люди із різноманітними травмами та хворобами, засвідчуючи культ ікони як захисниці від чуми.
В українській християнській духовній культурі сюжет чуда у Влахернах набув великої популярності, що відобразилось у практиках вшановування, зокрема, появі значної кількості ікон. Їх можна назвати одним із найбільш оригінальних явищ в українському іконописі, важливим для дослідження релігійної та історичної пам’яті. Починаючи з XVII ст. поруч або замість легендарних персонажів, іконописці почали зображати персонажів із портретними рисами сучасників: тогочасних правителів, ієрархів, донаторів та ін. Це може розглядатись як спроба зафіксувати комунікативну пам’ять про об’єктивну реальність, інтегруючи її у позачасовий простір сакральності. Починаючи з кін. XIX ст. під впливом історизму, романтизму та з початком формування національної свідомості, на іконах «Покров Пресвятої Богородиці» з’являються українські діячі різних історичних періодів. Як спосіб соціальної репрезентації це свідчить про прагнення поєднати різноманітні, часто суперечні події та постаті в образі єдиного ланцюжка української історії. Помітним є бажання відобразити нерозривність релігійної та національної пам’яті, а також ідентифікувати себе як частину цієї тяглості. З кін. XX ст., особливо із початком російсько-української війни в 2014 р., з’являється все більше зразків «Покрову Пресвятої Богородиці» із зображеннями сучасних українських героїв, зокрема Небесної Сотні, ЗСУ та Національної гвардії.
Скоп М. «Сакральна пластика 1992 – 2023 років у публічному просторі Львова: іконографія і концепції презентації». Львів. 2023.
