Богородиця Розарію
«Матір Божа Розарію» (іт. Madonna del Rosariо) або «Матір Божа Вервиці» – це епітети, що відповідають одному з багатьох титулів Марії. Її вшановування пов’язане з діяльністю Ордену Проповідників, більш відомого як домініканці, за іменем його засновника Домініка де Гусмана. За легендою, святий мав видіння Божої Матері, що вручила йому захист від єретиків. Поширенню культу сприяла низка подій, зокрема перемога Священної ліги у битві при Лепанто 7 жовтня 1571 р, у якій війська Венеції та Іспанії османів [161]. У 1573 р. Папа Римський Григорій XIII змінив назву свята на Свято Святої Вервиці, яке відтоді відзначається у першу неділю жовтня [150]. Після перемоги принца Євгенія Савойського над османами у битві під Петроварадином 5 серпня 1716 р., Папа Климент XI наказав відзначати свято Вервиці у Загальноримському календарі [112]. У 1913 р. папа Пій X змінив дату святкування на 7 жовтня, а у 1969 р. Папа Павло VI зробив свято Богородиці Вервиці обов’язковим [149].
У такі періоди закономірною є поява значної кількості сакральних творів, присвячених Розарію, що репрезентують ті чи інші події. Найдавніший відомий зразок скульптури цієї іконографії пов’язаний із першим відомим Братством Розарію, заснованим 1475 р. у Кельні. Це скульптура «Божа Матір Розарію» близько 1475 р. із церкви Святого Андрія у Кельні. Тут Пречиста у правій простягненій руці тримає вервицю і скіпетр, Ісус правою рукою благословляє, а лівою тримає державу.
Живописна традиція Розарію, натомість своїми витоками пов’язана із іконографією «Матір Божа Милосердна». Прикладом цього є панель «Мадонна Вервиці зі святими Доротеєю, Домініком, Петром Мучеником і Цецилією», близько 1510 р. із церкви Святого Андрія у Кельні, а також Джорджо Вазарі «Мадонна Розарію» 1570 р. із Санта-Марія-Новела у Флоренції. У першому творі символіка Розарію відображена у виборі певних святих, а також наявністю вервиці у руках Діви та трьох вінків квітів над Її головою, у кожному з яких по п’ятнадцять троянд за числом таємниць вервиці: «Благовіщення», «Зустріч Марії та Єлизавети», «Різдво Христове», «Стрітення», «Ісус у Храмі», «Богоявлення», «Весілля у Кані Галілейській», «Проголошення Царства Божого», «Преображення», «Встановлення Євхаристії», «Моління про Чашу», «Бичування Ісуса», «Увінчання терновим вінком», «Хресна дорога», «Розп’яття», «Воскресіння», «Вознесіння», «Зішестя Святого Духа», «Внебовзяття Діви Марії» і «Коронування Діви Марії». У другому творі у медальйонах над фігурою Матері Божої в оточенні ангелів і Господа Саваота зображено п’ятнадцять медальйонів з ілюстраціями таїнств, пов’язаних з переплетенням вервиці.
На пізніших творах образ вінка зустрічається все рідше. Натомість класична композиція цієї іконографії у живописі і скульптурі є близькою до інших іконографій Пречистої, зокрема «Божої Матері Поясної» і «Божої Матері з гори Кармель». Найчастіше це Діва Марія з Дитям, які подають вервицю вибраним святим або донаторам, особливо, святому Домініку та Катерині Сієнській, що була авторкою творів про Божу Матір. До таких зразків відносяться твори Луки Джордано 1657 р. з Музею Каподімонте у Неаполі, а також школи Луки Джорджано «Богородиця Помпейська» XVII ст. із Санктуарію Пресвятої Богородиці Вервиці у Помпеях. Також можуть бути зображені історичні сцени перемог над Османською імперією або чуда, пов’язані з культом Розарію. За результатом аналізу цих творів можна сказати, що наявність вервиці є єдиним незмінним атрибутом, за яким достеменно можна ідентифікувати іконографію аналогічних фігур та ікон.