Спас Нерукотворний
Існує два основні варіанти легенди про Спаса Нерукотворного.
Згідно з “Historia Ecclesiastica” (Книга I, глава 13) Євсевія Кесарійського, цар Едеси Авгар тяжко хворів. Дізнавшись про Христові чудеса, цар написав Йому листа з проханням вилікувати його. Своєму слузі Ананію Авгар доручив створити портрет Ісуса. Коли Христос отримав листа, то написав відповідь: цар, що не бачив Його, але увірував, не лише вилікується, а й отримає життя вічне, а його місто Едеса стане захищеним і неприступним. Тоді, «умивши водою обличчя, а потім, витерши з нього вологу поданим Йому рушником, забажав божественним і незреченним образом зобразити на ньому Свої риси». Ананій отримав листа та Нерукотворний Образ і відправився до царя, щоб той отримав зцілення.
Ідучи з Єрусалиму, він зупинився на нічліг неподалік стін Ієраполіса, де сховав реліквію у купі нової черепиці. Вночі над Манділіоном здійнявся вогонь. На найближчій черепиці з’явився відбиток образу — керамідіон. Містяни залишили його у себе. У 967 р. відбиток було перенесено до Константинополя.
Згодом містом став правити онук Авгара, який був язичником. Щоб уникнути наруги над Нерукотворним Спасом, єпископ Едеси наказав замурувати півкруглу нішу, у якій знаходився образ, керамічною плиткою, до цього помістивши перед образом світильник. На кілька століть про нього забули. Проте у 544 р., під час облоги міста перськими військами царя Хосрова, едеському єпископу Євлалію у сні явилась озброєна жінка. Вона вказала місцезнаходження зниклої реліквії. Коли містяни розібрали кладку, то побачили, що на керамічній плиті, якою він був прикритий, образ чудесно відобразився. Крім того, світильник усі ті роки не гаснув.
Після вчинених Манділіоном чудес нападники відступили. Образ перебував в Едесі, аж доки візантійський імператор Роман Лакапін у 944 р. не переніс Манділіону до Константинополя. У 1204 р., під час Четвертого хрестового походу, Спас Нерукотворний було втрачено — його викрали хрестоносці й відправили кораблем. Але той затонув.
Західний варіант легенди виник, орієнтовно, у XIII–XV ст. Згідно з ним, благочестива Вероніка, що супроводжувала Ісуса на шляху до Голгофи, подала Йому лляну хустину, щоби Він міг витерти з обличчя кров і піт. Від них на тканині з’явився нерукотворний образ Христа. Ця реліквія знаходиться в соборі св. Петра в Римі.
Ім’я «Вероніка» виникло внаслідок трансформації словосполучення «vera icon», тобто — «правдива ікона». Головною відмінністю є наявність тернового вінка та крові Ісуса. Даний варіант іконографії, більш поширений у Західній традиції, в українському іконописі зустрічається лише з ІІ пол. XVII ст.
Манділіон в українській традиції знаходиться над Царськими вратами іконостаса, що походить від звичаю розміщувати Спаса над головними міськими воротами. Внаслідок цього у нього досить видовжена форма. До XVI ст. входив до празничкового ряду. Згодом його місце зайняла Тайна Вечеря, а Манділіон було розміщено нижче. З ІІ пол. XV ст. стає поширеним зображення двох ангелів, що тримають плат.
Михайло Скоп