Подія Входу Господнього в Єрусалим описана у чотирьох канонічних Євангеліях. У Євангелії від Матея (21:1–11):

«А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, кажучи їм: “Ідіть у село, що перед вами, і відразу знайдете ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть їх і приведіть до Мене. А коли хтось щось вам скаже, відкажіть, що вони потрібні Господеві, і він зараз їх пошле”. А це сталось, щоб справдилось сказане пророком: “Скажіть доньці Сіону: Ось Цар твій гряде до тебе, лагідний, сидячи на ослі, на осляті, синові під’яремної”. І учні пішли і зробили так, як їм звелів Ісус. Вони привели ослицю та осля, поклали на них одежу свою, і Він сів поверх них. І багато людей стелили одежу свою по дорозі, інші ж зрізали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував: “Осанна Синові Давидовому! Благословен, хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!”. А коли Він увійшов до Єрусалиму, то стривожилося усе місто, говорячи: “Хто це такий?”. Народ відповідав: “Це пророк Ісус із Назарету Галілейського”».

У юдейському релігійному уявленні часів Ісуса існувала віра, що Месія прийде саме на свято Пасхи й визволить народ від чужинців. У Єрусалимі ширилися чутки про численні чуда, здійснені Ісусом, зокрема — про воскресіння Лазаря. Це зумовило масову урочисту зустріч Спасителя при вході до міста. Щоб підкреслити миролюбний характер Своєї місії, Христос в’їжджає на ослі — згідно з близькосхідною традицією, така тварина символізувала прихід з миром, на противагу коню, який асоціювався з війною.

У класичних іконографічних композиціях Входу Господнього в Єрусалим центральною фігурою є Христос, що сидить на ослі. Він благословляє народ, до якого прямує. Часто Ісус зображений у півоберті, звернений до апостолів, що йдуть за Ним. Біля копит осла традиційно розміщені діти, які стелять перед Спасителем свої одежі та пальмові гілки. На задньому плані — пальми з дітьми, що вилізли на них. Праворуч — стилізовані міські ворота, звідки виходять мешканці Єрусалиму, аби вітати Месію. Попереду зображені представники управлінської верхівки та знаті. У глибині композиції — міський краєвид, скелі й пальми. Починаючи з другої половини XVII століття з’являються віддзеркалені варіанти композиції, де місто, до якого прямує Христос, розташоване ліворуч.

Особливого зацікавлення набуває українська версія цього сюжету. Класична композиція збагачується численними індивідуальними рисами, які дозволяють побачити регіональну специфіку, зокрема — елементи побуту та архітектури. Передусім варта уваги архітектура: попри стилізацію, у більшості випадків (до XIX століття) художники зображають реальні міста, в яких вони мешкали або для яких виконували замовлення. Яскравим прикладом є ікона XVII століття з церкви св. Параскеви у Львові, де впізнається міський ландшафт Львова: ратуша, оборонні укріплення та характерні дзвіниці.

Цікавим є також порівняння двох ікон XVII століття, де виявлено схожість у зображенні архітектурних елементів. Попри різне авторство й часову відстань між створенням творів, низка деталей майже ідентична, що свідчить про зображення одного й того самого міста.

Жителі Єрусалима, представлені в іконах, також є важливим елементом для аналізу. Діти, жінки, представники різних соціальних верств подані в одязі й зовнішності, характерних для доби самого художника, а не для юдейського часу. Таким чином, ми отримуємо уявлення не лише про модні тенденції того часу, а й, частково, про етнічну належність зображених. На чолі міщан найчастіше стоїть сивобородий старець у розкішному вбранні — імовірно, представник місцевої знаті (іноді – юдейської) або управитель міста.

М. Скоп