Після Вознесіння Господнього одинадцять апостолів, Діва Марія та інші жінки перебували разом в Єрусалимі. У ці дні Петро звернувся до ста двадцяти учнів Христа, нагадавши, що один із Дванадцятьох — Юда Іскаріот — зрадив Христа і, згідно з переказом, покінчив життя самогубством. Тож, за словами Петра, місце Юди належить зайняти іншому. Жеребом було обрано Маттію (Дії 1:15-26), якого не слід плутати з євангелістом Матвієм.

У день П’ятидесятниці, що відзначався в юдейській традиції як свято жнив і як день отримання Закону на Синаї (Вих. 19:1-25), апостоли перебували в одному домі. За переказами, раптово з’явився шум із неба, схожий на бурю, яка наповнила увесь дім. На кожного з апостолів зійшли язики полум’я, і вони сповнилися Святим Духом, отримавши здатність говорити різними мовами (Дії 2:1-4). На шум зійшлися юдеї, які перебували в Єрусалимі з різних народів, і кожен чув апостолів, які промовляли їхньою рідною мовою. Деякі з присутніх припустили, що апостоли перебувають у стані сп’яніння, однак Петро, разом з іншими апостолами, почав проповідувати, пояснюючи події через цитати зі Старого Завіту та проголошуючи Христа Месією. Цього дня багато людей увірувало і покаялося (Дії 2:5-41).

Новозавітня П’ятидесятниця, таким чином, символізує народження Церкви як спільноти, що з’єднується Святим Духом.

Іконографія

Зішестя Святого Духа належить до дванадцяти свят, відображених у празничковій частині іконостасу. Традиційно апостолів зображують сидячими півколом або двома рядами. Як зауважив В. Ярема, на іконі з Радружа апостоли зображені на трикутній лаві, що сходиться під прямим кутом, що є унікальним для українських зразків і не зустрічається у візантійській традиції. Подібні композиції свідчать про адаптацію художниками іконографічних канонів до місцевих умов.

На ранніх іконах часто зустрічаємо стилізовані, але сучасні для майстрів меблі та архітектурні елементи. Починаючи з XVII ст., зображення стають реалістичнішими. В іконографії апостолів часто присутній Павло, навіть якщо його роль у подіях П’ятидесятниці була відсутня, через його значення в поширенні християнства. Над головами апостолів традиційно зображаються язики полум’я як символ зішестя Святого Духа.

У нижній частині ікони зустрічаємо образ сивого царя у півкруглій арці, який уособлює Космос. Галина Друзюк вказує, що цей образ поєднує риси володаря світу (Kosmocrator) та уособлення неба (Coelus). У його покривалі знаходяться дванадцять сувоїв, що символізують дари Святого Духа. Один із найбільш виразних прикладів цього символу представлений на іконі із села Стара Скварява. З кінця XVI ст. образ Космосу поступово зникає, натомість на іконах починають зображати Богородицю, яка сидить на престолі посеред апостолів.

Цікавою є ікона з села Волиця, на якій присутні обидва елементи: Богородиця та Космос. Останній представлений у вигляді блакитної кулі з картою небесних світил. Такий підхід демонструє, що українські майстри творчо переосмислювали символіку, додаючи до неї локальні акценти.

Верхня частина композиції зазвичай включає архітектурні елементи з червоним велумом, що символізує інтер’єр приміщення. У небі зображено мандорлу або хмари, з яких линуть промені. На пізніших іконах інколи представлений Святий Дух у вигляді голуба або вся Трійця.

Михайло Скоп