Коронування Діви Марії
Небесна коронація Діви Марії є останнім епізодом Внебовзяття, що символізує поєднання її душі та тіла в небі. Цей сюжет вшановується в Католицизмі та, частково, в Східній Церкві. Ні останні дні життя Богородиці, ні її Успіння не описані в канонічних Євангеліях. Одним із перших свідчень Внебовзяття є «Glory of the Martyrs» Григорія Турського та настанови Святого Єроніма. Особливого поширення Коронування набуло завдяки “Золотій Легенді” Якова Верагінського (1260 р.). Згідно з цією легендою, Марія увійшла в рай як Цариця, а небесне воїнство привело її до трону. Цей сюжет ґрунтується на алегоріях з Псалтиря (Пс. 44:10-15: “…стала цариця праворуч Тебе в офірському щирому золоті…”), Пісні Пісень (4:8: “прийди, обрана, до мого трону”), а також на епізоді з життя Соломона, де згадується матір царя Вірсавія (2 Цар. 2:19: “Цар встав перед нею, і вклонився їй, та й сів на своєму троні. Поставили престол і для матері царя, і вона сіла по правиці його”). У Об’явленні Івана Богослова (Об. 12:1) Діва описується як “одягнена в сонце”, з місяцем під ногами та вінком із дванадцяти зірок.
Іконографія
В українському іконопису коронування Богородиці з’являється з середини XVII століття. Як і багато інших сюжетів, воно запозичене з Західної малярської традиції, що, ймовірно, сталося під впливом завезених гравюр. Найбільшу популярність цей сюжет здобуває в XVIII-XIX століттях. На таких іконах зазвичай зображено Новозавітну Трійцю: Христа в багряниці з хрестом, Бога-Отця з державою та скіпетром, і Святого Духа в образі голуба, а посередині стоїть Діва Марія із складеними в молитві руками. Отець і Син тримають корону над головою Богородиці, коронуючи її.
Цікаво, що Богородиця найчастіше зображується з непокритою головою, що символізує її непорочність, що також характерніше Західній іконографії. В її ногах можуть з’являтися Місяць або змія, а навколо голови — дванадцять зірок, що ілюструє опис з Об’явлення. Часто на іконах присутні ангели, які символізують Небесне Воїнство, що, згідно з легендою, супроводжувало Богородицю до небесного престолу. Інколи ангели тримають символи, пов’язані з Дівою Марією: лілею, серце та вінок як символ непорочності.
Оскільки Коронування є продовженням Успіння Богородиці, часто зустрічаються ікони, де ці два сюжети сполучені — Коронування зображується у верхній частині образу, а Успіння — в нижній. Таке поєднання є характерним для XVIII століття. Популярність цього іконографічного типу в українському іконопису слід приписати не лише перейманням із Західноєвропейського мистецтва, а й глибокому культу Матері-Богородиці. Таким чином, Коронування Богородиці стає, подекуди, популярнішим за зображення Новозавітної Трійці завдяки присутності Діви Марії. Не дивно, що збереглося чимало таких ікон. Крім того, поширення культу Коронування в другій половині XVII століття вплинуло на інші українські ікони, адже на Богородичних іконах почали з’являтися або зображатися корони.
Михайло Скоп
