Роман Марія Олександр Шептицький народився в родині полонізованих графів Шептицьких у XIX столітті. За свідченнями матері, у віці восьми років Романко відмовився від будь-якої брехні. Він навчався та розпочав військову службу в Кракові, подорожуючи Європою та Російською імперією. У 1888 році отримав аудієнцію у папи Лева XIII, на якій папа благословив його прагнення стати василіянином. Після завершення вищої освіти Роман постригся в монахи, прийнявши ім’я Андрей. У 1896 році його призначили ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові. У 1899 році імператор Франц Йосиф номінував його на посаду Станіславського єпископа, де він писав перші шість послань. Як перший з греко-католицьких ієрархів, він звертався до народу рідною мовою, зокрема, пишучи послання гуцульським діалектом. У 1901 році Андрей Шептицький став Митрополитом Галицьким. Він реорганізував Львівську семінарію, заснував Львівську богословську академію та Український католицький інститут, активно опікуючись монастирями.

Значення його заслуг важко переоцінити. Митрополит був надзвичайно багатою людиною, проте все своє майно віддавав на потреби суспільства, підтримуючи свій народ. Серед його досягнень:

• Підтримка діяльності товариства “Просвіта”.
• Заснування Українського Національного Музею, для якого він викупив будинок у Львові за 34 000 доларів, отримавши допомогу від євреїв, оскільки поляк-власник не бажав продавати споруду українцям. Він розпочав збірку однієї з найбільших в Європі колекцій ікон.
• Активна підтримка бібліотек, зокрема шляхом пожертвування чотирьох тисяч власних книг.
• Перетворення народної лічниці на сучасний шпиталь.
• Заснування Земельного банку у Львові.
• Надання стипендій та підтримка митців, таких як О. Новаківський, О. Курилас, М. Сосенко, М. Бойчук.
• Перерахування 1 мільйона доларів на підтримку сиротинців та надання подарунків убогим дітям євреїв на Песах (Пасха).
• Розпорядження про створення перших в Україні природних заповідників і сприяння відкриттю курортів.

Після приходу “перших совітів” Галичина пережила шок від їх злочинів. Трагедія також торкнулася самого Шептицького: його брат разом із дружиною та челяддю (всього 13 осіб) був убитий, а родинний маєток і усипальня були розорені. У 1941 році митрополит написав привітання «побідоносному німецькому війську», яке вигнало московців з Галичини. У цей час він поновив діяльність Українського Червоного Хреста. Розчарувавшись у діях німців, Шептицький двічі писав протест проти знищення євреїв до Гімлера, а також до папи Пія XII. Після його послання “Не убий” нацисти провели масові обшуки собору Святого Юра, в тому числі перевіряли навіть труни в крипті. Разом із братом Климентом він переховував значну кількість євреїв у своїх монастирях, рятуючи більше 300 єврейських дітей. Готуючи своїх ченців до нової експансії совітів і закриття монастирів, він наказав їм вчитися ремеслам.

Митрополит Андрей помер 1 листопада 1944 року. Незважаючи на окупацію Львова совітами, його похорон перетворився на грандіозну маніфестацію. Наразі триває процес беатифікації цього святого чоловіка. Його брат, Климент Шептицький, був канонізований папою Іваном Павлом II у 2001 році.

Іконографія

Значення вкладення Митрополита Андрея у розвиток української церкви та культури важко переоцінити, так само як і любов і повагу, яку він викликав у сучасників. Ще за життя його почали зображати в іконописі, хоча це не було характерно для української традиції. Іконописці надавали святим його портретні риси. Зокрема це можна побачити на іконах А. Манастирського, О. Куриласа, М. Бойчука, Ю. Буцманюка та ін. Після здобуття Незалежності українські художники почали відкрито зображати Митрополита Андрея, проте зазвичай без німба.

Михайло Скоп